Портрет Изабеллы Потоцкой

КАРТИНА ЛЕОПОЛЬДА ГОРОВІЦА З ШЕПЕТІВСЬКОЇ КОЛЕКЦІЇ

В ЗІБРАННІ ВІННИЦЬКОГО ОБЛАСНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ

 

С. 106-111 ЛОБКО Оксана Анатоліївна, к.і.н., Київ

КАРТИНА ЛЕОПОЛЬДА ГОРОВІЦА З ШЕПЕТІВСЬКОЇ КОЛЕКЦІЇ В ЗІБРАННІ ВІННИЦЬКОГО ОБЛАСНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ

Стаття присвячена історії походження портретного живопису з т.з. Шепетівської колекції у фондах Вінницького обласного художнього музею на прикладі портрету Ізабелли Потоцької авторства Л.Горовіца.

Ключові слова: портрет, Леопольд Горовіц, Ізабелла Потоцька, Вінницький обласний художній музей, Шепетівський окружний музей, Славута.

Рис. Леопольд Горовіц. «Ізабелла Потоцька» 1887. Вінницький обласний художній музей

Історія та зібрання Вінницького обласного художнього музею вже ставало об’єктом наукових досліджень [1]. Вивчення художньої колекції музею активно почалось ще з 1920-х років тодішнім директором музею Густавом Вольдемаровичем Брілінгом, і до наших днів науковцями музею було зроблено багато цікавих знахідок та відкриттів, але певні «білі плями» в історії колекції все ж таки потребують подальших розвідок. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю комплексного додаткового вивчення вінницького портретного живопису, цьому сприяють і новітні можливості залучення до порівняння світової іконографічної бази: аналогії портретів, гравюр, мініатюр, ікон-портретів тощо з різних музеїв та приватних збірок.

Хронологічно основу дореволюційного портретного зібрання художнього музею, який був заснований у 1987 році на основі експонатів художнього відділу Вінницького обласного краєзнавчого музею, котрий працює з 1919-го року, становлять полотна XVIII – поч. ХХ ст. Історично художня колекція краєзнавчого музею формувалась внаслідок надходжень картин протягом 1920-х років з Подільських родових маєткових зібрань (Потоцьких, Щербатових, Грохольських, Можайських і т.д.), колекціонерів, меценатів, істориків, краєзнавців (М. Рябого), а також звичайної для всіх музеїв системи державних закупівель.

У статті розкрито історію атрибуції жіночого портрету роботи відомого угорського майстра Леопольда Горовіця (Léopold Štefan Horowitz) (1838- 1917) та подано історію його походження з малодослідженої, так званої Шепетівської колекції (колекції Шепетівського окружного краєзнавчого музею). Картина, яка в музеї довгий проміжок часу була відома під назвами «Портрет дівчини» («Вродлива аристократка») у музейних інвентарних картках значилась, як «надходження до 1941 року». Приводом для проведення дослідження слугував факт виявлення нових наукових даних про зображену особу на картині Горовіця. Під час пошуку інформації про походження цього твору з’ясувалося, що дані, зафіксовані в інвентарній картці музею, неточні та неповні. Розуміючи, що брак відомостей про конкретне походження твору наперед звужує можливості окремих аспектів його інтерпретації, ми удалися до іконографічного й історико-культурного аналізів, за результатами яких дійшли до висновку стосовно зображеної особи. Велика подяка за допомогу у пошуках та проведенні подальшої атрибуції дирекції та працівникам Вінницького обласного художнього музею. 

Під час пошуку іконографічних матеріалів про родину Потоцьких ще на початку 2000-х років нами було опрацьовано дослідження «Дами у кольорі сепії» [2] про жінок, доля яких пов’язана Ланьцуцькою резиденцією (ця публікація на той час була невідома співробітникам художнього музею) написане польською дослідницею, мистецтвознавцем, співробітником палацу-музею Потоцьких у Ланьцуті Альдоною Холев’янкою-Крушинською (Aldona Cholewianka-Kruszyńska). В одній із статей книги під назвою «Izabelcia» була подана фотографія молодої представниці родини Потоцких та описана історія її трагічного життя [2, s. 69-79]. 

Рис. Ізабелла Потоцька. Фотоательє «Karoli & Pusch» (Варшава), Lwów: Seyfarth & Dydyński we Lwowie dystr., 1880-ті рр. [2]

 

Рис. Ізабелла Потоцька. Фотоательє «Karoli & Pusch» 

 

    Рис. Фотоательє «Karoli & Pusch» (зворотня сторона фотографії)

 

Цією особою виявилась молода дружина ІІІ Ланьцуцького ордината Романа-Альфреда-Марії Потоцького (шлюб у Варшавській парафії святого Антонія 21.XI.1882) – Ізабелла Потоцька (2.X.1864 Страсбург [3] – 21.III.1883 Відень [4]). Ізабелла Потоцька, дочка Станіслава Олександровича Потоцького (1825-1887), власника маєтків Бережани, Рай, Поможани і Марії Ксаверівни Потоцької, уродженої Сапеги (1837-1923) з маєтку ВисокеЛитовське (сучасне містечко Високе у Камянецькому районі Берестейської області Республіки Білорусь). Пізніше, у приватних розмовах пані Холев’янка-Крушинська розповіла про своє подальше дослідження портретів художника Леопольда Горовіца з Ланьцуцької колекції [5], і зазначила, що портрет у Вінниці було замовлено свекрухою та двоюрідною сестрою вже на той час як п’ять років померлої Ізабелли Потоцької – Марією Романівною Потоцькою, уродженою Сангушко, у відомого угорського майстра, який вже попередньо робив для родини Потоцьких кілька парадних портретів, в тому числі і посмертний портрет з 1889 року Альфреда Потоцького [5, с. 9]. Ймовірно, що уся родина глибоко сумувала за молодою та гарною Ізабеллою, яка так швидко відійшла (похована в родинній усипальниці Потоцьких у Ланьцуті). Про саме замовлення родичами Ізабелли, а власне Марією Потоцькою, свідчить збережене у Варшавському архіві листування за 1888 рік, яке знайшла пані Холев’янка-Крушинська [5, с. 9]. Так молодший син Марії Потоцької Юзеф писав матері від 6 червня 1888 року з Варшави у справі підшуковування рам до картини, які мали бути «…золоті і чорні з дерева різьблені, згідно моделі з Вілянова, які з Юлією (його старша сестра - О.Л.) там же вибрали і Пані Августова (Олександра Станіславівна Потоцька, власниця Вілянова – О.Л.) мені дозволила рами взяти на модель…» [6]. Нам не відомо, чи насправді ті рами, взяті за модель, були виготовлені, та в них першопочатково було вміщено цей портрет. Наразі експонований у Вінницькому музеї портрет має інші рами.

Майстер Леопольд Горовіц малював зображену Ізабеллу Потоцьку з її дозаміжньої фотографії, зробленої перед 1882 роком в Варшавському ательє «Karoli & Pusch». Стилістично картина у Вінниці відрізняється від фотографічного зображення молодої Ізабелли своєю кольоровою гамою. На фотографіях в сепії з ательє «Karoli & Pusch» (а їх збереглось декілька варіантів і різного розміру [7]) ми бачимо молоду дівчину з гарним довгим заплетеним волоссям, великими мудрими очима. На картині змінено тональні співвідношення і загальний колорит фону – він є темним нагорі (небо), та світлим у нижній частині картини на другому плані (далека лінія горизонту, земля та умовно промальована річка). М’які та правильні риси обличчя з фотографії на портреті виглядають більш дорослішими та різкішими, очі сповнені туги та глибокої внутрішньої скорботи. Зображена на картині молода жінка одягнена в темно синій, майже чорній візитній сукні згідно тогочасної моди; фігура повернута обличчям анфас, на три-чверті ліворуч; Потоцька зображена до колін, руки опущені і зчеплені між собою, погляд звернений на глядача. Прикрашають її білі мереживні комірець та манжети, і округлі, трохи видовжені прикраси з перлів у вухах.

Завдяки світлотіньовому моделюванню портретована ніби стоїть на височині, і її волосся розпущено, натомість на фото волосся зібране у товсту косу та підв’язане шовковою стрічкою. Це все посилює тематичну специфіку цього твору й поглиблює розуміння та сприйняття його змісту як посмертного портрету, додаючи живопису монументальність. Родина замовників та автор хотіли показати трагічність смерті молодої жінки (від прихованої хвороби серця), яка за чотири місяці до цього вийшла заміж. Про створення картини вже після смерті Потоцької свідчить і дата на полотні 1887. Причетність цієї картини до творчості відомого угорського художника підтверджується не тільки його особистим підписом, але і спорідненістю жіночого образу з іншими типами постановок, ракурсами моделей, особливостями пластики тіла та ін., які характерні для авторства Горовіця [8].

Картина Л.Горовіца з Вінницького художнього музею має інвентарний номер № Ж 11, у книзі музейних надходжень № 1064, старий номер Ж60, сигнатована на лицьовому боці, ліворуч угорі червоною фарбою (вона ще називалась англійською) із виділенням заголовних літер написано «HLorowitz» (вони написані разом), рукописний шрифт із невеликим нахилом (літера «H» перекреслена літерою «L», вони переплетені), малі літери «t» і «z» також ніби з’єднані між собою, поруч з підписом є дата 1887 та монограми з літерами «D.F.». Розшифрування цих літер з латини як «datum fecit (зустрічається ще трактування datum facit, de facto або datum faktich), тобто «було створено» або «по факту», дає підставу вважати 1887 роком появи цієї картини. Досить часто майстри на полотнах також використовували напис «AD» («anno domini», тобто від Різдва Христового). Натомість польська дослідниця Холев’янка-Крушинська вказує на дату створення картини 1888 рік [5, с. 8-9], що не може бути вірним. Такі самі літери «DF», де «F» у цьому випадку повернуто в іншу сторону, можна знайти на посмертному портреті (інв.номер MPK/|MR/34) Адама Єжи Чарторизького (Чарторийський) (1770-1861) датування 1887 року з колекції Музею Замойських в Козлувці, фотографії з якого люб’язно були надані головним консерватором (реставратором) пані Анною Фіц-Лазор.

Вінницька картина виконана олією, характер живопису тонкий, середньої щільності, лесіровочний, проступає фактура полотна. Полотно вкрите дрібно-сітчастим кракелюром горизонтального направлення, механічного походження по усій довжині. Розміри картини 138х100, зображення зроблено на фабричному полотні із льону, середньої щільності, рідкого прямого нерівномірного плетіння, полотно було деформовано від неправильного розташування у підрамнику. На зворотному боці полотна штамп віденського складу художньої продукції: «W.KOLLER & Co / NACHFOLGER/ IN WIEN / Mariahilferstrasse 45/ Silberue medaille» [9, с. 7].

Картина була реставрована з 1966 по 1970 рік Державною науководослідною реставраційною майстернею Міністерства культури УРСР (м. Київ). При реставрації (реставратор І.Ф. Демидчук-Демчук) було виявлено кілька наклейок та надписів [9, с. 4]. Так на поверхні (лицьова сторона) була наклейка (6х20 см.) у лівому нижньому куті полотна, поруч у правому нижньому куті ще одна з номером, також ще у трьох місцях лицьової сторони невеличкі наклейки; на звороті у правому нижньому куті, на силікатному клеї дві наклейки поруч з номерами «№ 16[1] чи 16[…](?) / Худ. від. / 8.», другий номер не читається, які після реставрації не збереглись, та написаний на підрамнику олівцем номер «5492х1064/48». Дані з реставраційного паспорту № 1811 (за 1966 р.) дають змогу з’ясувати, що ця картина і раніше була у реставрації, про це свідчать чотири поставлені заплати різних розмірів (фото заплат збереглося у реставраційному паспорті). У процесі реставрації картина дубльована і перенесена на нове полотно, покрита даммарним лаком, натягнута на новий підрамник.

Локалізувати регіон, із якого цей образ надійшов до Вінницького музею було складно через відсутність архівних записів у інвентарних книгах та втрату усіх наявних у музеї списків картин під час війни 1941-1945 років. Вважаємо, що цей портрет потрапив до Вінницького краєзнавчого музею у 1935 році з колекції Шепетівського окружного (краєзнавчого) музею. У статті «До історії розвитку краєзнавства на півночі Хмельниччини в 1920- 1930х рр.: Шепетівський окружний музей м. Славута» Владислав Берковський у статті, на основі ретельного джерельного дослідження зображає історію створення та формування колекції музею [10, c. 180-191]. Так у жовтні 1926 року, завдяки зусиллям Володимира Івановича Кочубея в Славуті було відкрито краєзнавчий музей з художнім підвідділом. В.Кочубей був людиною неймовірно відданою своїй справі, подвижником. Лише завдяки його глибоким знанням та наполегливості за короткий проміжок часу у 1927 році музей отримує «підвищення» та нову назву – «Шепетівський окружний музей в м. Славута» [10, с. 184]. У ті часи музей проводить активну наукову роботу, його два (!) штатні працівники збирають матеріали для колекції, проводять лекції та навіть їздять в археологічні та етнографічні експедиції [10, с. 186]. Вивчаючи архівні документи, пан Берковський знайшов дані, що станом на 1929 рік у Шепетівському музеї «по його підвалах нараховувалось 95 одиниць зберігання: з яких портретів XVIII ст. (18), портрети й пейзажі укр. майстрів ХІХ ст. (14), український іконопис XVII ст. (5), український іконопис XVIII ст. (15), гравюр на металі XVIII ст. (10), вотивних портретів XVIII ст. (4), мармурових скульптур (3), речей культового призначення (8), речей з дерева: статуй, прикрас (12)» [10, с. 184- 185]. Власне, це лише опис художнього надбання музею, але він свідчить, що працівниками було зібрано дійсно унікальну та цінну колекцію. Що цікаво, у музеї заохочувалось вивчення та збирання пам’яток мистецтва, що збережені в церквах, костьолах, пам’яток церковної та іншої архітектури, речей про побут місцевих садиб. Видавались також кошти на купівлю нових експонатів у місцевого населення. Так само працівникам дозволялось відвідувати музеї України, знаходити цікаві дублікати, які необхідні для музею, з подальшою їх передачею до музею чи навпаки [11, спр. 2762, арк. 6, 9]. Так у кінці 1928 році до Національного художнього музею у Києві [10, с. 186] згідно акту № 1466 було передано 12 живописних експонатів (мініатюри невстановлених осіб) з Шепетівського оружного музею [12]. Проте відсутність належного приміщення, відірваність від окружного центру, брак персоналу та асигнувань на дослідницьку роботу створювали несприятливі умови для роботи музею і наукового товариства Української Академії Наук при ньому. Саме тому владою у 1929 р. було прийнято рішення про переведення музею зі Славути до центру округи Шепетівки, із забезпеченням належним приміщенням [11, спр. 2762, арк. 17-18 (від 1930-х рр.)]. Це приміщення не було знайдено, і музей залишився «просто неба». Приймається рішення перевезти колекцію до Старокостянтинова, оскільки «у Шепетівці…умов для науково-дослідної та політпросвітньої роботи не було» [10, с. 186]. На жаль, справа з переводом музею до Старокостянтинова була тимчасово призупинена в кінці жовтня 1930 р., з огляду на протести Шепетівської влади. В.Берковський описує, що врешті-решт залишений в старому приміщенні з невідповідним фінансуванням та байдужим, а часто негативним ставленням до краєзнавчої справи, окружний музей в Шепетівці, починаючи з кінця 1930 р., поступово агонізував. В 1931 р. з музею було знято статус окружного та переведено в групу міжрайонних музеїв. У своєму дослідженні В.Берковський припускає, що після 30-х років, ймовірно у 1938-39 роках частина його фондів була повернута в Славуту, а на основі іншої створено Ізяславський музей [10, с. 188]. Віднайдені дані по Вінницькій художній колекції частково спростовують ці думки.

Переконані, що наш досліджуваний портрет потрапив до Вінниці разом з т.з. Шепетівською колекцією, котра у 1935 році була привезена у Вінницю. На жаль, провівши досить активні та копіткі джерелознавчі дослідження ми не виявили жодних записів надходження колекції у тогочасних музейних документах, окрім невеличкої замітки в газеті "Більшовицька правда" (м. Вінниця) від 2 червня 1935 року про «надходження до обласного історичного музею у Вінниці у зв'язку з закриттям музею у Шепетівці всіх його експонатів з геології, археології, а також картин» [13]. Також у листуванні Вінницьких музейних працівників та київського інженера Валентина Леоновича Меєровича (1908-1972), котрий у далекі 1960-ті роки цікавився портретами Потоцьких, у відповіді музейного працівника, на одній з фотокопій що її надіслали Меєровичу, було вказано, що на підрамнику картини з музею [14], олівцем написано «Потоцька/Шеп[…]». Дані з газети, надпис на картині, та усні спогади колишніх працівників Вінницького музею дають змогу припустити, що більша частина (або власне живописна чи тільки портретна частина) з Шепетівки все ж таки була передана до Вінниці у 1935 році. Серед сучасної колекції Вінницького художнього музею нам вдалось поки стовідсотково довести про «шепетівський слід» у таких полотен: Леопольд Горовіц «Ізабелла Потоцька» 1887, Моїсей Лейбовський «Хелена Потоцька, ур. Радзивілл» 1903 (атрибуція цих картин зроблена Оксаною Лобко), автор невідомий «Французький адмірал часів Людовика XIV» (дослідження цієї картини проводив Ілля Безбах та Станіслав Соколов). Однак у музеї є ще кілька «невідомих», і їхнє походження цілком може виявитись з Шепетівки, на то вказують певні наукові дані. Крім того, невідомою залишається і доля численних творів, котрі 1943 року представники окупаційних властей відібрали з фондів Вінницького краєзнавчого музею та відправили до Німеччини. Це був 41 ящик творів живопису, археології, декоративно-вжиткового мистецтва, та їхніх списків не збереглося [15].

Що цікаво, у 1935 році у Вінницькому краєзнавчому музеї було організовано художній відділ та створено картину галерею. Художній відділ існував і на початку створення Вінницького музею. На 1925 рік він нараховував 543 одиниці, вже на 1926 рік – 552 одиниці зберігання [16, спр. 172, арк. 174].

Треба нагадати, що з 15 березня 1923 містечко Славута (де було започатковано Шепетівський музей) стає районним центром Шепетівського округу, який у 1930 році в результаті перших адміністративних реформ було перетворено на Шепетівський район з містом Шепетівкою, який увійшов до складу Вінницької області УСРР і знаходився в ній протягом численних подальших адмін. реформ аж до кінця вересня 1937 року. Тому і не дивно, що у зв’язку з ускладненням функціонування Шепетівського музею, його найбільш цінні експонати частково були перевезені в обласний центр Вінницю. Славута мала один недолік – «музей розташований у м. Славуті – 10 верст від кордону, що категорично забороняється з певних міркувань згідно існуючих інструкцій» [11, спр. 2762, арк. 8 (б/дати)].

Сама картина потрапила до музею з Антонінського палацу Потоцьких у Шепетівсько-Антонінському маєтку на Волині [17]. Цей палац належав Юзефу Потоцькому, рідному брату Романа Потоцького, чоловіка вже згаданої Ізабелли. Цей портрет першопочатково мав знаходитись у Львівському палаці Потоцьких, де жила Марія Романівна Потоцька, яка його і замовила. Пізніше, після її смерті у 1903 році, він скоріш за все, був перенесений до Антонінського палацу Потоцьких. Велика ймовірність, що друга дружина Романа (Ельжбета (Бетка) з Радзивілів) не була у захваті від портретів померлої першої дружини у їхній домівці. Палац в Антонінах був знищений під час двотижневої пожежі у серпні 1919 року. Як згадують численні свідки та представники родини Потоцьких, власники маєтку частину майна перед пожежею змогли у 1919-1920-х роках вивезти у Варшаву, а частину, залишили на місці для подальшого транспортування. Коли горів палац, місцеві працівники та селяни зносили врятоване майно у возовню та стайні біля палацу. Але з причин зміни місцевої влади у 1920-21 рр., та ускладненого пересування по території Волині, Потоцькі вже не мали змоги повернутись за залишеним майном. Ймовірно, воно зберігалось по домівках у колишніх працівників маєтку. На добрий стан його збереження вказують незначні ушкодження на картинах. Ще до створення Шепетівського музею у Антонінському районі від початку 20-х років активно діяло краєзнавче товариство, а з 1926 року директор музею Кочубей їздив по селах і збирав цінні мистецькі твори (так картини могли потрапити до музею), або їх могло привезти для зберігання місцеве керівництво, наприклад, як пару левів з білого італійського мармуру ручної роботи французького майстра Франсуа Арво [18]. Про цікаві знахідки у 2000-х роках приватних речей Потоцьких, наприклад творів мистецтва, і зараз розповідають місцеві мешканці та краєзнавці.

Варто згадати про існування ще одного варіанту (авторська копія без датування) картини Л.Горовіца, котра нещодавно була переатрибутована у Смоленскому музеї-заповіднику (Росія) провідним науковим співробітником відділу фондів, зберігачем колекції живопису музею пані Оленою Власовою. Зараз тривають дослідження цього полотна. Виявлена завдяки пані Власовій картина підштовхнула до більш ретельного вивчення вінницького портрету – його змістових аспектів, історичних реалій, техніко-технологічних характеристик тощо.

Цінність Вінницької роботи угорця Леопольда Горовіца, яка є окрасою колекції, полягає утому, що це одна з небагатьох робіт митця, виконаних як посмертний твір. Зважаючи на все вищевикладене, вважаємо за доцільне внести зміни в опис картини, наведений в інвентарних картках, де зазначені певні дані є неточними. До наукового паспорта слід записати і дату надходження полотна до музею, як 1935 рік з колекції Шепетівського окружного музею.

The article contains a detailed description of the history of the portraits collection from the Shepetivsky District Museum in the Vinnitsa Regional Museum of Art as an example of the portrait of Isabella Potocka painted by L.Horowitz.

Keywords: portrait, Leopold Horowitz, Izabella Potocka, Vinnitsa Regional Museum of Art, Shepetivsky District Museum, Slavuta.

Джерела та література

1. Безбах Н. Вінницький обласний художній музей. Формування, розвиток, перспективи // Художня культура. Актуальні проблеми: Наук. вісник / Ін-т проблем сучасн. мист-ва НАМ України. — К.: ХІМДЖЕСТ, 2010. – Вип. 7. – С. 633-640; Лобко О. До історії родинних цінностей Потоцьких, Строганових, Щербатових // Студії К.-Под.Центру дослідження історії Поділля / Ред.: Л. В. Баженов – К.-Под. : Оіюм, 2005. – Т. 1. – С. 326-334; Кароєва Л. Р. Густав Вольдемарович Брілінг // Подільська старовина: Зб. наук. праць. – Вінниця, 1998. – С. 5-15; Соломонова Т. Музей під час німецькофашистської окупації: доля співробітників // Подільська старовина: Науковий збірник – Вінниця, 2003. – С. 15-23; Державний архів Вінницької області, ф. Р.5257, оп. 1, спр. 2 (книга-спогадів).

2. Cholewianka-Kruszyńska A. «Damy w kolorze sepii» / Аldona Cholewianka-Kruszyńska. - Łańcut : Fundacja na rzecz Muzeum-Zamku w Łańcucie, 2000. 116 s.

3. Місце народження Страсбург було вказано у шлюбному документі Потоцьких з 1882 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://szukajwarchiwach.pl/72/1218/0/-/15/str/1/2/100/Bsy93ncjoF3GwMQbPWOwEw/#tabSkany

4. Teki Dworzaczka. Materiały historyczno-genealogiczne do dziejów szlachty wielkopolskiej XV-XX wieku. –Dziennik Poznański, 1883 (nr. 68 z 24 marca, sobota). [Електронний ресурс]: http://teki.bkpan.poznan.pl/

5. Kruszyńska A. Na portretach Horowitza (Portrety pędzla Leopolda Horowitza przedstawiające rodzinę Potockich z Łańcuta) / Aldona Kruszyńska // Spotkania z Zabytkami. – 2001, 25. – 2 (168). – S. 8-11

6. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, Archiwum Potockich z Łańcuta, Rkps. 2815, k. 75-76.

7. Biblioteka Narodowa w Warszawie, Zakład Zbiorów Ikonograficznych, Portret Izabelli Potockiej z Potockich] [Dokument ikonograficzny] / Karoli & Pusch w Warszawie, rozmiary 93x55 po 1880, Nr. inw. I.F.13894/AFF.I-12; там само, Potocka Izabella I.F. 43044/iv-33, rozmiary 80x53 po 1877; Archiwum fotograficzne, Muzeum Zamoyskich w Kozłówce.

8. Švantnerová Jana Po stopаch maliara Leopolda Horovitza. Life and Work of Painter Leopold Štefan Horovitz, Bratislava 2007. [Електронний ресурс]:http://www.dejum.sav.sk/?language=sk&section=magazine&id=3&textId=48&sub=study

9. Національний науково-дослідний реставраційний центр України, реставраційний паспорт № 1811 за 1966 рік. – С. 7.

10. Берковський В.Г. До історії розвитку краєзнавства на півночі Хмельниччини в 1920- 1930х рр.: Шепетівський окружний музей м. Славута // Україна від епохи УНР до початку ХХІ століття. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження І.А.Фещенко-Чопівського УНР / Велика Волинь: наук. зб. Вип.41. – Житомир, 2009. – С. 180-191.

11. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВ України), ф. 166, оп. 6 (ІІ), спр. 2762, арк. 6-20.

12. Національний художній музей України, інвентарна книга надходжень, 2 грудня 1928 року (порядкові номери надходжень 835-846). Дані люб’язно надані головним зберігачем фондів НХМУ пані Юлією Литвинець.

13. Потупчик М. В., Потупчик М. Є. З історії формування археологічної колекції Вінницького краєзнавчого музею [Електронний ресурс]: http://museum.vn.ua/articles/pod2/potupchik_m_v_potupchik_m__.html

14. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 2214, оп.1, спр. 59, арк.12 (фото).

15. Соломонова Т. Музей під час німецько-фашистської окупації: доля співробітників // Подільська старовина: Науковий збірник – Вінниця, 2003. – С. 15-23.

16. ЦДАВОВ України, ф. 166, Оп.6, Спр. 172, арк. 174.

17. Antoniny // Wieś Ilustrowana, nr.11, 1911, str. 1-26; Józef Dunin-Karwicki Antoniny: dziś i przed pięćdziesięciu laty // Tygodnik Ilustrowany, nr.39, 1903(II), str. 774.

18. Сахнюк Л. Зловмисники викрали мармурового лева. [Електронний ресурс]: http://www.shepetivka.org.ua/2008/01/17/zlovmisniki_vikrali_marmurovogo_leva_drugogo_ne_vstigli.html

 

Выражаем благодарность автору статьи Лобко Оксане за предоставленный материал для нашего сайта.   

 

Возможно Вам известна какая-нибудь информация по Дворцу, парку, городу. Мы будем благодарны, если вы свяжетесь с нами. Возможно именно ваша информация окажется еще одной ниточкой, ведущей к разгадке тайн нашего общего прошлого.

• Next >